Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою - Ірена Ігорівна Карпа

Ї.

Їжа

Справжні оптимісти – це мої діти. Кабачкову ікру вони називають песто.

От пишу це зараз у ранковому кафе і посміхаюся, згадуючи один діалог із подругою:

– Привіт. У нас на вечерю паста з морепродуктами. Прийдеш?

– Ну не знаю. Якщо прийду, то повибираю креветки, а пасту самі будете їсти. Я в спортзал ходжу, мені треба, щоб жопа була кругла, розумієш? Я хочу круглу жопу!!!

Добре, що вона тоді не прийшла. Не збилася зі шляху досягнення ідеалу ні її дупа, ні моя паста. Я, звісно, люблю пасту й саму по собі, з оливковою олією, наприклад. А якщо видушити ще часнику в ті спагеті, то й взагалі настає гастрономічна нірвана. А от люди, котрі напоказ себе в чомусь обмежують, та ще й у такий дещо нахабний спосіб, не завжди є бажаними гостями моїх вечерь. Ну не лізе мені шматок до рота, коли хтось сидить і кривиться, всім своїм виглядом промовляючи: «Фі! Як таке можна їсти після шести?! Я собі і листочка салату б не дозволила…»

Я, звісно, нікого не засуджую – є жінки, в яких дупа росте й від повітря. Насправді можна тільки щиро співчувати людям, що мусять відмовлятися від одної з головних радостей життя – добре попоїсти. Заради того, відповідно, аби добре виглядати. Тож, якщо ви із тих щасливих, хто може жерти, як не в себе, і при цьому лишатися влізальної в джинси комплекції, подякуйте Небесам. Те саме з Небесами зробіть, якщо ви здатні тішитися життю без поправки на кілька зайвих сантиметрів у талії. Як казав класик, «я себе хаваю от і до».

І в тому, і в іншому випадку подорожі – тема ваша. Бо вам вони принесуть іще більше задоволення завдяки додатковому аспекту – кулінарному. Архітектура, література, чистота вулиць, частота посмішок – все це, звісно, багато скаже про характер того чи іншого народу. Але ніщо не скаже вам про нього настільки точно, як гастрономічні звички.

Я невелика прихильниця української кухні – може, воно не дуже патріотично, але точно здоровіше утриматися від свинини з картоплею і чогось гарно просмаженого і добре протушеного. Звісно ж, я з задоволенням наминаю і вареники, і борщ, і голубці – смачно ж, зараза! – але тільки в гостях. В ідеалі в гостях у мами в Яремчі чи в бабці в Черкасах. А так то готую тільки те, що готується швидко й не встигає втратити всі корисні якості продукту через надмір довгу термічну обробку. Оливкова олія, максимум зелені, нежирне м’ясо і риба, рис, червоне вино, горіхи, насіння, сири.

Не на дієті, як бачите. Нормальна середземноморська кухня. З того, ясне діло, що доступно в київських магазинах. А ще кухня індійська, тайська чи в’єтнамська. Головне – стір-фрай, швидкий спосіб просмажування м’яса й овочів, а то й рисових макаронів. Без гострого соусу їжа для мене не їжа – особливо в більшості наших ресторанів. Хоча в ресторани я ходжу досить рідко – тільки коли геть нема часу приготувати щось чи коли розумію, що тут точно зготують ліпше, ніж я вдома.

Діти, ясна річ, теж все життя, відколи почали споживати тверду їжу, мусили ділити з нами наші кулінарні звички. Бірьяні, масала, лимонна трава – нормальні інгредієнти нашого щоденного раціону. Звісно ж, вони ніколи не відмовляться від спагеті, але тільки з песто. Деколи бувають періоди, що плюються часником чи відмовляються їсти яку-небудь топінаду з оливок, кедрових горіхів і каперсів, яку я готувала для них нереально довго – хвилин сорок замість звичних двадцяти. Але зазвичай все окей. Їдять, так би мовити, із загального котла.

Мотивація в мене дуже проста: навряд чи десь у гімалайському селі для дітей хтось виварює окрему їжу, без спецій і кольору, як то прийнято в нас. І навряд чи хтось сидить із табличкою й вираховує кількість поживних речовин. І навряд чи й в українському селі таке роблять. Здорового глузду, як на мене, достатньо, аби дитина нормально харчувалася.

Я їла геть усе, що смакувало, поки була вагітною. Також мало від чого відмовлялася в період лактації. Хоча остаточно проблему з животом вирішив перехід на суміш (давайте, закидуйте мене тапками, фанати грудного годування до пенсії), підозрюю, що у цій моїй «всеядності» не в останню чергу криється відповідь на питання, чого у Кори й Каї нема харчових алергій. А ще, ймовірно, у моєму простому, виплеканому роками, непохитному здоровому пофігізмі. Ну мені правда боляче дивитися на мамаш, що сіпаються щоразу, коли дитина тягнеться до незнайомої досі апетитної ягідки. Від сирени з мигалками, на яку перетворюються такі орлиці, і здорова доросла людина плямами вкриється, що там казати про несвідому дитину.

5. Та не трясіться ви так над ними. Дитина – це, вибачте, така ж тварина, як і ми всі. З дуже потужним механізмом виживання. Захоче – поїсть, захоче – ні, голодом сама себе точно не заморить, можете спробувати. І взагалі немовлята значно стійкіші до всього, ніж ми собі можемо уявити.

Щоправда, доходиш до цього не з першою дитиною. Здорового пофігізму прибуде вам на другій, а третя взагалі, кажуть, ростиме, як трава, і не буде з того паритися.

З чого то я почала? З того, що їжа – дзеркало культур. Так от, годуючи дітей змалечку різноманітними кухнями світу, ви проводите для них звичайне тренування. На толерантність, відкритість до нового і гнучкість. Якщо годувати їх одноманітно й устаканено, типу там котлеткою й пюре, ясно, що дитина плюватиметься якою-небудь горіхово-сирною малай-кофтою в Індії. А ще якщо перекусить перед тим печеньком чи булочкою, то взагалі ховайся в жито.

Памела Дракерман у своїй чудовій книжці – дуже раджу – «Французьке виховання» (в оригіналі: «Французькі діти не кидаються їжею») – в усьому звинувачує перекуси. Мовляв, французька дитина, навіть якщо сама весь ранок пекла тортик (так-так, готувати слід вчитися змалечку), має право його з’їсти лише на підвечірок. І ні хвилиною раніше. Таким чином, коли всі раціони розписані, діватися капризулям нікуди – їстимуть те, що дають, аж за вухами лящатиме.

Зрозуміло, що в подорожі не завжди є можливість годувати дитину по годинах саме тим, що ти задумав у раціоні. Тому в подорожах ми отримуємо індульгенцію трохи розслабитися і діяти ситуативно. Отримує дитя певну кількість калорій – от і чудово. Вдалося впхати в неї якихось вітамінів і клітковини